В інтер'єрі затишного ресторану під назвою «Крейсер» центром усього виступала барна стійка, стилізована під легендарний крейсер «Аврора». З трьох труб крейсера клієнтам наливали смачні ранкові, обідні, та вечірні напої, а офіціантки ходили поміж столиками в довгих тєльняжках без спідничок. Центральною фішкою закладу був підвішений під стелею величезний орден жовтневої революції, що переливався усіма можливими і неможливими неоновими кольорами. Бармен був схожий одночасно на Троцького, Леніна, Дзержинського і Блюхера.
- Ну розказуй Толік, що бачив, шо пив, де був?
- Я торкався землі і трав, нюхав квіти і пестив колючки, бив в барабани, і слухав ліри, літав, доказував власний умовивід, що на фестивалі «за здоровий спосіб життя» (тобто без цигарок і пива) пиво можна віднайти, вклавшись в десять хвилин, їв куркуму з крішнаїтськими кашками, але свиняча катлєтка набагато приємніше танула в роті, цілував Шиву і Вішну в їхні цятки на лобі, скакав пого-пого з навіженими панками, пив дощ і мохіто, кусав дівок за плечі, крутив своїм яскравим червоним платтям і вітався знімаючи капелюха, пісяв на дуби та акації, кліпав оком, сміявся, плакав, какав, грав на емоціях та читав мантри з матюками…
- Толік, всьо-всьо-всьо, досить, тебе понесло здається.
- Кендзьоре я щасливий.
- А ти знаєш шо це таке?
- Нє, не знаю. Я то відчуваю.
В ресторації панувала доволі комфортна атмосфера для порозуміння і відпочинку. Толік з Кендзьором споживали виключно вечірні напої. Шанувальники танців і караоке знаходились неподалік в акваторії на спеціальних шлюпках. Прихильники відв’язаних кульок і мильної піни відривались у трюмі. Решта сиділи на палубі.
- Слухай Талян, а ти колись кохав по справжньому?
- Ну да, це коли вона була зверху спиною до мене. В ту мить я був щасливим.
- Та ні, Толік, я не про то. Це коли хочеться потримати дівчину просто за руку, чи то дивитися їй у вічі. Ну знаєш, да?
- Кендзьоре, ти йолуп. Нахуя дівчині твоя рука, ну ти сам подумай. Вона ж у тебе навіть зимою спітніла та смердить цигарками… Чекай, а хто вона?
- Стюардеса, ммм. Жанною звуть.
- Кендзьоре, ти йолуп в квадраті. Вона буде прилітати до тебе, а ти їй шо? Тримати за руку і дивитися в очі? Думаю від такого життя вона почне трахатись з малознайомими мужиками з Москви, маленькими тайцями, брехливими французами і нордичними похмурими скандінавами.
- Толік, а по єбалу?
На декілька секунд запанувала безмовна тиша. Толік весело порпався у себе в торбинці. Кендзьор нервово курив цигарку, тримаючи її великим та вказівним пальцями лівої руки. Інтер’єр зала-палуби був прикрашений квітами, що росли начебто прямо з гальки. Мобільний ананас, зелені їжачки, цвєтік-семицвєтік. Чого тут тільки не було.
- Ану тихо-тихо, Талян. Чуєш?
- Шо? «Бєлиє абої, чорная паскуда»? Мене цей Бумбокс уже дістав.
- Відчуваєш як електризується повітря?
- Кендзьор, в тебе шо встав? Ги - ги.
Зненацька із-за сусіднього столику, який начебто щойно був пустий, з вінком барвінку на голові вислизнув Адепт-радіо. Його взагалі то знають лише просвітлені і знедолені. Він стрельнув у Толіка сигарету, запхав її за праве вухо і запалив свою. Адепт-радіо запропонував якісь спокусливі плани безкоштовного відпочинку в барі, десь тут неподалік, і не менш спокусливі плани виграти велику суму в казино. Зрештою, в нього задзвонив мабільнік і він, розказуючи в слухавку про якісь міфічні нічні обряди, схеми готелю «Дніпро», а також про велику партію китайських березових віників для лазні, зник з поля зору.
- Кендзьоре, а як ти з нею познайомився?
- Розумієш, ми з одним чуваком пливли на теплоході «Еней».
- Куди?
- В Непал до одного буддійського храму. Знаєш, трохе почистити чакри, а то й відкоркувати пару-трійко.
- І шо?
- Так от, одразу в акваторії Чорного моря ми ледве не почали рихтувати писки один одному.
- Через неї?
- Так.
- Слухай, а звідки на теплоході стюардеси?
- А я шо знаю? Чувак так її називав, коли вона нам пиво приносила.
- Жанна, кажеш. Я колись пісню таку чув. Прєсняков співав. Там в першому куплеті завуальований такий натяк на то, шо та Жанна – не просто «стюардеса па імєні», а Жанна Д’арк, гетьман крилатого небесного війська. Потім, в наступному куплеті, вона вже не Жанна Дарк, а Жанна Медіум. А вже в останньому приспіві несподівано з’ясовується, шо вона насправді Жанна Лайт.
- Тобто?
- Себто, полегшена, без лицарских доспєхів, з оголеними цицями третього розміру і загартованою в боях з супротивником дупкою.
- Та ти шо???
- Прикинь, да?
- Я хуєю. Толік чого мені так не фортить з кобітами?
- А шо шо? Доїхали ви на «Енеї»? Чакри відкрив?
- Та де, бля, нас туроператор наїбав. Вийшли по Стамбулу гуляти, скуштували місцевої шаурми, прийшли всі, як і домовились, на шосту вечора до пірсу, а там нема «Енея».
- А як називався туроператор?
- Туристична компанія «САМ».
- Бу ги ги, Кендзьоре, вибач, але мені смішно.
Толік взяв себе за чуба і похилив голову, потім сплюнув в чашку недопитої кави, озирнувся по сторонах, дістав з кишені кулькову ручку і написав на серветці: «Уйобуєм звідци!»
(Ту бі контінюед) |
