І син біжить, і кров, звичайно, горлом..
По рейках – час, і линва – між долонь,
Усе з нейлону, й сам ти є нейлон,
Коли лежиш серед кімнати голий,
Коли блакитне сяйво ліхтаря
Проходить крізь дрімотний твій неспокій,
Минає ніч – витончується кокон,
І дня гряде розжарений снаряд..
..Ще не любов – один лиш вітер втрат
Наповнює то відра, то вітрила..
А втім, чи ж не вона мене відрила
З-під шару дружб і непотрібних братств?
Чи ж не вона ввижалася мені
Безжальною і бажаною? Може,
Вона в собі тримала скресле море,
Як я в собі – розріджений граніт..
..Усе – нейлон. Ще не життя, не плоть:
Наразі це – лише можливість смерті.
Біжи! Крізь сни і снігові замети –
Біжи, допоки сонце не зійшло. |
