В важкім вагоні пролітаючи
Тунеля скремнілий рукав,
Я чув його тремкі литаври
І, мабуть, не тебе шукав.
Крізь віддзеркалення в вікні
Я бачив біг бетонних тіней
У тьмі, лискучій, мов вініл,
І забував тебе, а втім,
Луна минулого тягла
Мене за вилинялий комір,
Крапки видовжуючи в коми,
І знов непрохідна імла
Випльовувала світлі дні,
Коли, віддавши вітру патла,
Ми просто йшли назустріч пальтам,
Твердим, як чистий ебоніт.
Чи вартувало брати курс
На ці муроподібні плечі,
Одягши надлегкі, найлегші
Китайські куртки?
Не знаю, бо ж лечу тепер
У цім розхитанім вагоні,
Бо я і сам тепер вагомий,
І мій гартований терпець
Не уривається через порожній гомін. |
