Димно, тоскно, тошно.
Змокають пов’ялі трави,
Зникає тепло, а психологічні травми,
Фобії, тощо –
З’являються геть нізвідки,
Що, в принципі, нецікаво.
А я не ховаюсь, ти знаєш, - лише блукаю:
Будь моїм свідком,
Моя недоречна радість.
Моя нездійсненна щирість,
Так дивно: ти подорослішала, я – виріс..
Не в тому справа.
Стави студеніють, змовкають
Холоднокровні мавки –
Анабіоз, до котрого я вже мав би
Звикнути, щороку роблячись каменем. |
