П'ять рОків пОспіль, п'ять рокІв поспІль
Я мав себе за вицвілу кімнату
Я мав тебе у вицвілій кімнаті
І мало-мало спав. Нервозна пошта
Містила біль,
Містила біло-чорне "не звикай".
Ти зводилась і мало-мало їла,
Не знаючи, що відповісти їм,
Хто верзся нам, і серце - гостра чобіть.
Негамірка
Сусідня наливайка мала спирт
Розведений тим менше, чим дорожче
Платили ті, змальовані з таро,
Що врочили: "закінчите в Глевасі",
Стромили під ребро столовий спис.
Солоний спрут тепер, тепер, тепер -
Тебе, тебе, тебе в пітьмяну глИбінь
НазАвжди, назавждИ. І бути злим –
Нормально і нормально бути грубим,
Мов пензель.
П’ять недовгих по тобі.
П’ять потойбіч у зашклених світлинах.
Нормально бути злим. Нормально злим.
Я мало-мало є й люблю, напевно,
Не більше. |
