Поінде так тече,
на туричах -
аж гай шумить!
поінде - плине,
паморочь лускоче;
в глибинах здвижує
тіла рибин,
камінь:
ані шошорх,
як плескає, отам,
огрядинами, вдень,
пісень чорночих…
Як ласка з небужні -
поверхней виграє
багатим сріблощем
лускачих небожів,
мов, є - що є;
хто забагає спробу видивить -
хижуй досхочу!
бо - не самий, в несамовить:
як скласти чечері тетері -
се вкриють світло чаплиною,
ген,
та ще й брунатними;
на макогоні дрімлючих церков -
корищить бусел насолоду:
несором:
гуляймо,
взавидки нездібним поробить
прочаную
туди-собі охочу;
однаково,
хто є живе -
одеще, ошую,
чайдушно вигиниає шию,
крижі,
гомільчу,
литки,
оточі,
в повітрі,
омучі,
та по ярах:
на запобіг ярма
і життєвого спину,
тощо...
Підхмарками,
шулікою кружляє взвар
вечірній вітер;
дарує павутиння на повіки,
ще й - вир вбачень,
коли надходить снити:
встає Макоша з моших волунів,
тож, нумо
в незбагненої
поліській відьмомові
вчитись...
. |
