Між лопаток лягаєш каменем
і приходиш зазвичай пізно.
Розпелеханий і поранений,
ідентичний і дуже різний.
Заростаєш у тіло звичкою,
вириваєшся диким голосом,
тільки, де я такого тебе знайшла,
і яким ти там ідолам молишся?
Це ні в бік, ані вліво, ні вправо,
це масштабна депресія й горе,
тільки, де ти мене таку вичикав,
і до кого ночами говориш?
Це тотальна фрустрація й напасть,
і ні взад, ні вперед, лиш на місці,
ти спочатку в легенях ховавсь,
а завис в душі грузом двісті.
Я не буду усе це згадувати,
банувати за всім цим тим паче,
не одного ми поля ягоди,
не одного ми пункту призначення.
Можна гризтись вночі й по обіді,
і жаліти за тим, що розбито.
Земля рухається по орбіті,
хоч лишає великий відбиток. |
