1
ПЛАСТУНИ
Як він ішов!..Струменіла дорога,
Далеч у жадібні очі текла…
Не просто йшли , а співали ноги,
І тиша музику берегла.
Забуті травні доторки до п’яток
маленьких ніжних і вразливих ніг.
Упавши раз, не зводимось з лопаток -
плазуємо по черевах доріг.
Веселе сяйво побутових мрійок
освітить шлях, де прямо не пройти.
Ми зводимось помалу на четвірок
І вперто починаємо повзти.
Ба, і зручніше- падать не прийдеться,
і можна влізти в звужені місця!…
Нам перспективно, радісно повзеться
до ситого, рясного живоття.
Звиваючись, ми, як це називають,
враз розвиваємо собі хребти.
Нас перешкоди більше не лякають,
а стимулюють - ревніше повзти,
і підмастити, значить, де придьоцця,
і зачепитись за подол мети…
А угорі крокує гордо сонце.
Ні, не крокує навіть, а летить.
2
БРАТЕ,..
покажи мені розкриту руку,
обеззброй мене отим неначе,
розкажи мені свою розпуку -
дай відчути, що у тобі плаче,
напувай мене з твоїх долоней
(я повірила, що ти – джерельний),
обіруч візьми мене за скроні
вгамувати давній біль пекельний,
подивися мені в очі пильно,
передчуй моє розкрите серце…
Знаєш, я – як ти: я дуже сильна,
дуже вільна, дуже проти смерті…
3
..............................Україні
Я тужитиму скрізь за тобою.
Твої дощі якісь особливі:
вони пахнуть твоєю красою
і полином твоїм сивим.
Твої хмари щедріше за інші
на обличчя просіюють сонце,
і долоні у них – біліші,
і синіші небесні віконця.
І тополі твої - твоїші.
Я не можу сказати - кращі,
просто,.. просто вони - рідніші,
просто, просто вони- інакші.
4
* * *
Я не чіпляюсь за життя,
я не лякаюся поразки
мій усміх квітне на костях
колишніх болей і відрази
Здається, що іще додать?
Знедолені – та нездоланні…
А сам ти - свій найперший кат.
А біль як море – він безкрайній. |
