Майже кожного ранку доводиться їздити в універ, а потім з універа, на метро. І це дратує. Тобто мене дратує, що я не маю вибору. Взагалі-то метро я люблю. Посміхнеться тобі хто-небудь, ти посміхнешся – приємно. Стоїш на одній нозі, тримаєшся одним пальцем, аж ось Барабашова, всі виходять і можна сісти – приємно. Авжеж, значно більше не приємного в метро. Наприклад, дуже бісить, коли хтось біжить і тебе пхає на когось – за ці три хвилини, які ця людина витратить, щоб дочекатись наступного поїзда, її життя не змінеться. Навіть, якщо ви запізнюєтесь на потяг – три хвилини цього не змінять. Чомусь люди цього не розуміють і біжать вирячивши очі і всіх навколо б”ють своїми граблями. От суки, короче... Ще в метро відбуваються якісь таємничі дійства, які примушують нас на довго замислитись і зробити певні для себе висновки.
Історія перша(антигуманна)
Їду я вранці в універ. Швиденько забігла, всілась в куточку і сиджу радію життю. Через три зупинки(Барабашка – форева!) заходить багато народу і з ними бабуська. Звичайна така бабуся, пристойно вдягнена. Тобто при погляді на неї не думаєш, що це бомж, або селянка з Мідних Буків. Але в руках у неї величезний такий, знаеш, клітчастий пакет. Він такий великий, з ручками, як така сумка, але пустий. Короче, стрьомний пакет... Бабуська хватається за щось починає стогнати, кряхтіти і демонстративно хитатись, хоча потяг ще не рушив. Мені мало діла – я заникалась у куток і радію життю. Нарешті, хтось-таки поступився для бабусі місцем. Вона сіла, достала зі стрьомного пакета надгризену сайку(булочка така) і надгризений такий величенький шмат ковбаси, десь третину кільця. І давай це жерти в забитому вагоні. Я не люблю м”ясо, ненавиджу ковбасу, а тим паче її запах. Звісно, мені захотілось ту бабусю вбити ритуально головою об стіну. Люди навколо старенької трохи розійшлися, а діватись же їм нікуди, то вони понависали наді мною. А бабуська все жере свою ковбасу. Таки швиденько(1,5 -2 зупинки)вона її затоптала і почала витирати крихти з лиця. Спочатку вона їх витерла рукавами – одним, потім другим, після цього стала витерати коміром свого пальта. Потім разів з п”ять витерла заїди і заспокоїлась. Посиділа секунд з десять і стала язиком викалупувати залишки ковбаски з зубів. І голосно причмокувала. Потім викалупала шматочок і виплюнула – він прилип на шкіряний плащ якоїсь тьоті. Ця тошнотна картина наштовхнула мене на роздуми, що не треба поступатись бабусям місцем в метро. Впевнена, що стоячі вона б не жерла!
Історія друга(соціально загострена)
Це відбулось вже коли я їхала додому з універа. Стою собі у напівпорожньому вагоні, повільно похитуюсь. Поряд стоїть дівчинка і читає роздруковану брошурку(на кшталт цієї:) з назвою “Самые лучшие тексты смс”. От, вона стоїть і читає. І мабуть намагається щось запам”ятати, щоб потом надіслати, а може ще й в записничок запише якусь розумну штуку. Все тупо. Але це все одно мене вразило. Як шкода цих людей, які ставляться до мобільних телефонів, як до частини життя. А це ж лише зручний засіб зв”язку! В мене не поганий телефон, кольоровий, поліфонія, то-сьо. Але використовую його лише щоб надіслати смс або подзвонити, дуже рідко граюсь в ігри – набридли. Не можу зрозуміти людей, які закачують мелодії, а потім їх слухають! Піпл, ви витрачаєте велетенські гроші но нові колонки, щоб круто було слухати музику вдома, або чути, як пукає головний герой фільму(для цього неодмінно потрібен п”ятиканальний звук), а як же потім можливим є це нудотне прослуховування всякого гівна на мобілках?! Просто не розумію! Навколо стільки прикольних речей – спорт, кохання, дружба, секс, їжа нарешті. А люди так заморочуються на вонючому шматку пластику. А яка ущербність в тому, щоб отримати якусь шаблонну смс. Невже, так важко придумати вітання самому? Я вже не можу стримати обурення, що оці любовні листи, ті ж самі, ті ж самі, тупі лигани шлють один одному. Лохостайл, короче... І ще ці повідомлення збирають в такі ось брошурку, видають і ... ЗАРОБЛЯЮТЬ НА ЦЬОМУ ГРОШИ!!! А дівчатка читають цей лохостайл і думають: він такий романтичний, він так мене любить! Потім купують собі таку брошурку і пишуть відповідь. Одна моя знайома дівчинка до речі дуже довго читала всім своїм знайомим прекрасні вірші, які їй писав її приятель через смс. Загадковий хлопець не міг їх прочитати наживо, або ж просто по людські в очі сказати , що він там думає. Він писав вірші в смс, впевнена з тієї брошурки. Потім вони переспали, і він десь пропав. І вже не пише їй “своїх блядських листів”. Отака сумна історія. Висновки зробіть для себе самі, гадаю тут є над чим замислитись. |
