Твої білії крила ще стиха тремтять,
Але їм вже ніколи тебе не здійнять,
Не злетіти до сонця, ані вітер спіймать,
Лиш лежати допоки пір’я з них облетять.
Білим саваном вкриє тебе сніг забуття,
Хтось прийде до тебе – сльози і каяття,
Будуть очі знайомі торкатись лиця,
Але попри молитви, нема вороття.
Ти ніколи не думав обганяти вітри,
Твої спогади неба безмежно прості
Промайнули лиш тінню за мить до землі…
Свої мрії й бажання тепер сховаєш в труні…
Вітер легку пір’їну здійме в повільний політ,
Твого єдиного друга прощальний привіт. |