Так є, бо інакше не може відбуватися. Жити одноманітним і вічним життям... День пройшов. Він схожий на попередній, а той, що буде нічим не буде відрізнятися вчорашнього. Насправді все інакше. Маю дещо вам розповісти. Я незвичайна ложка, не якась там алюмінієва чи мельхіорова. Справжнє срібло найвищої проби. Пам'ятаю багато чого, ще ті часи, коли мною їли делікатесні страви, приготовлені професійним кухарем. Я насолоджувалась процесом і майже втрачала контроль, коли занурювалася в приємну на дотик гарячу страву. Тоді мене вишукано торкалися губами. Особливо було приємно, коли це робили пухкенькі, м'які губки і тугий, пружній язичок. Були часи...
Тепер я більше відпочиваю, бо стала сімейною реліквією. Працюю в особливо урочистих випадках. Нещодавно мене поклали старому. Ювіляр. Як я намучилася. Мабуть і він зі мною не менше. Його руки тремтіли, ніби тут тобі справжній землетрус. Насилу попадав мною до свого рота. Іноді зовсім порожньою. Довго плямкав губами, навіть намагався допомагати зубними протезами. Навіщось кусав мене ними. Хіба я винна, що він вже старий...
Скоро мене передадуть комусь у спадок. Молоді мною навмисне гербують. Вдома майже не бувають, а коли трапляється їм їсти, навіть говорити не хочеться, запихаються всякою сучасною гидотою, яку їдять руками. Всілякі модні витребеньки…
А був випадок, взагалі не хотіла згадувати. Справжній жах. В мені варили справжню отруту. Розігрівали над свічкою. Штрикали чимось гострим і висмоктували ту рідину шприцем. Використовувати столове срібло для таких цілей – це виходить за всі рамки. До чого дожилися. Добре, що не попаду в спадок цьому невігласу.
Минули старі добрі часи. Спостерігати за всім цим теж цікаво. Головне, щоб мене не поклали в якусь темну шухляду. Приємно лежати серед складок оксамиту відкритого футляру на почесному місці у скляній шафі. Майже як на троні... Зачекайте! Та мабуть ні... Так! Мене зараз візьмуть. Мною будуть користуватися. Невже їсти... Нарешті. Потім договоримо. |
