Так, я одразу погоджуюсь з тим, що кожен намагається засвоїти або відкрити неонові види героїзму якимось своїм гіперприпіздженим шляхом. Мій новий вид героїзму(тобто останній вид героїзму яким я займаюсь) досить банальний і тупий, але він вражає силою своєї шизонутості.
Думаючи про нього я дійсно сміюсь над собою і розумію, що це дурня, але жага стати героєм свого часу мабуть-таки не дає мені спокою. Отже це дуже інтимна річ... Тобто,справа в тому, що, припустімо, я кохаю одну людину, а ця людина кохає мене. Інколи, нам важко бути разом, але особисто мені ще важче, коли ми не разом. Отже я зібралась з духом і припинила будь-яке спілкування з тією людиною. Навіть дзвінками і смс-ками його на задрачувала. Але ж, погодься, це важко. Значно приємніше розіграти якусь душевну(тобто=дешеву) драму, залишити по собі останнє слово і таке інше. Потім жалітися подругам, що він страшенна козляка! Але моя задача – всебічний героїзм форева!!!! Тому я по-перше для себе зрозуміла, що ніяка він не козляка, а звичайна людина, яка має право на вільне самостійне життя, має право на те, щоб його не задрачували смс-ками(хоча особисто мене він таки трохи позадрачував). Ось проходить тиждень... вільного часу і (якщо вірити Фрейду) сексуальної енергії – хоч відбавляй! Тут мій дах почало потроху зсувати кудись в хибний напрям... Я почала хворіти, заморочуватись на думці, що ідея не спілкуватись – таки тупенька. Хвороба все посилювалась... Я почала приймати заспокійливі пігулки, потім ще й укріплюючи нерви пігулки... А хвороба все посилювалась. Але далі сталося таке, що коли прочитаєш, то єдина думка буде – ото піздець! А справа в тому, що моє самопочуття в ранці понеділка було непогане – температура тіла 37,7, ну, ще я трохи кашляла. Десь об 11-й зайшов мій екс-коханий, щоб просто повернути книжки. І він просто їх повернув. Зайшов, віддав і пішов собі у справах. Як будь-яка нормальна здорова людина(не така дибільна, як я). Але це меня якось образило, саме відчуття образи з”явилось. Температура стала підійматись – кожні пів-години на два ділення на термометрі, тож ввечері вона буда вже – 39. Моя родина думала, що тут мені й хана прийде, треба викликати швидку. Якось-то минеться.
Ось такий мій приклад героїзму. |
