2008-10-09 : Ivan Kulinski : казка

Привіт. Мене запросили сюди розповісти вам казочку. Знаєте, організатор так і сказав - текстів про єблю, бухло і твої принципові позиції нам не треба. Нам потрібна максимально нейтральна історійка хвилин на десять. Позитивна, зрозумів?! Але щоб обов*язково у твоєму стилі!!! Вчора я цілий день бухав і думав про єблю. Ну і про позицію. Десь після сьомого міцненького. Вночі мені снився організатор. " - Ніякої єблі!" - кричав він. Жах, жах. Тойво... Як же почати? - думав я зранку... Зовсім недавно, в близькому (аж надто!) місті, жив... Але нє. Це найобка. Якщо вже мені сказали "у твоєму стилі", то я лишу від нього бодай чесність. Ги-ги. Так от. Насправді мого героя не існувало. Він не пив, не єбався, не мав позицій. Ні-ні. Ніякої життєвої чорнухи. Коротше, жив собі такий їбанат, тобто, звиняйте, член спілки письменників, сплачував комунальні платежі, щовечора прав шкарпетки, працював, скажімо, у автобізнесі, перевидавав написані в молодості геніальні вірші, нормальний, коротше, їбанат, тобто член суспільства. Коли йому хотілося випити - він ішов до спілки письменників і приймав молодих авторів. Сідав за величезний дубовий стіл, викладав на нього шкіряного щоденника із плануванням автобізнесу, на щоденника вмощував свої доглянуті руки і чекав на чергового молодого автора. Йому подобалося спостерігати, як вони зіщулюються, бачачи його нев*їбенний дубовий стіл - тоді він піднімав зі щоденника свою красиву білу руку і значуще дивився на підробний франкмюллер. - Сідайте - казав він, важко махаючи франкмюллерною лівицею в бік засунутих під стіл стільців. З гуркотом видобувши собі одного, бідолашний писака вмощувався на краєчку, дивився на товстий щоденник, на рожеві нігті їбаната, вибачайте, члена, вдихав запах його білосніжних шкарпеток і йому нестримно хотілося випити. А членові тільки того було й треба. Він просто-таки впивався письменницьким бажанням випити, вибачайте за каламбур. - Так? - промовляв він нарешті. - Мені б тойво. На фестиваль... - Ясно. Я читав ваші... Хм... Твори. Суцільні єбля і випивка. Ви про щось інше взагалі пишете? - Ні... - Ясно. ПОПРАЦЮЙТЕ над хммм... текстами - тоді поговоримо. - Але... - До побачення, шановний. І пам*ятайте - ніякої ЄБЛІ! Ніякого АЛКОГОЛЮ! Одного з тих днів, коли йому хотілося випити, член сидів за столом і нетерпляче чекав на ще одного писаку. Але ніхто не приходив. Минула година. Дві. Три. Прийомний час спливав. Що за чортівня? - думав член. Нарешті він геть рознервувався і викликав секретарку. - Сьогодні ж прийомний день? - запитав член, намагаючись не дивитися на цицьки. - Ну да. - Щось ніхто не приходить... - Закінчилися... - Що ви маєте на увазі? - Письменники закінчилися. - Як це?? - А просто. Все закінчується. - мудро сказали цицьки. - А ті, що приходили? На фестиваль просилися? - Дружина ваша від вас втекла, і вони повтікали. Ех, ви... - протягнули цицьки. - От що у вас в щоденнику? Автобізнес. А в голові? Мої цицьки. І що? Ви не пишете мені віршів серед планів автобізнесу, ви навіть на каву мене не запрошуєте, не кажучи вже про скляночку мартіні! Та що там! - розходилася секретарка. - Хоч би вщипнули мене у ліфті! Ви труп, шановний член, застібнутий на всі гудзики труп у напрасованих шкарпетках! Вона розплакалася і вибігла з кабінету. Член знизав плечима, підвівся, подивився на франкмюллер - стрілка з камінцем не рухалася. Тієї ночі йому снилися велетенські секретарчині цицьки. "НІЯКОЇ ЄБЛІ! НІЯКОГО АЛКОГОЛЮ!!" - сварилися вони на нього трердими сосками. Від цицьок солодко пахло перегаром.

Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/14199.html