Світ брудною стелею багатоповерхівок,
Плює за розкладом в мережу трощами. А ти в черзі за білою у Понеділок, Рахуеш знервовано, збережені гроші. Ти ж наповнений до огидного роздумом Натхненно врівноважений нудотою. Подумки опиняєшся бозна де, за розкладом Чудернацькі світи міряти мрієш кроками. Зустріти там якось істоту могутню Накшталт Доктора Мангетена чи Нео. Що с жалем до нас емоційно відсутніх, Сидіть тихо - видивляє своє небо. Вблагати б такого замість Московії Океан зробити на кшталт Тихого Щоб з Чернигова за годину по колії Електричним потягом доїхати. І дивитися як малеча радісно, голосно Каміння жбурляє у ту безодню. Скаламучену радянским соромом Переламаними долями з рахунком на десятки. Тисячі.. Мільйони... і Небесні Сотні - ... Ми на тому березі і пісень співати і пити Будемо до ранку у вічну сердешну Неділю, Допоки в безпеці граються діти - Господарем свого натхнення і навіть похмілля. І твою душу вблагають нарешті безпекою Тіло - вишукатную, звірячою розпустою. Не боятися ракет більше нашим лелекам І не бути людьми вцерковлено русскИмИ. А згодом на тому березі чарівному З океану вийдуть Куліш і Курбас, Розпалять багаття, сядуть як колісь вдвох Дивитись на ту красу і плакати. І те найкараще з людяности згадувати, Що не відібрав навіть Сандармох. І ось твоя черга і ось твоя біла, А ось твоє серце і ось твої мрії, А стеля в оселі досі зцвіліла, В оселі, що звалась колись Україна. |
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/21728.html |