* * *
Мені буде доста і хати у лісі, і однієї кімнати на другому, третьому, п’ятому поверсі - байдуже. Тільки б із виходом на балкон. Шепотітиме вітер, Шумітимуть дерева, Крізь гратки зорітимуть небо й птахи, Й у мене лишатимусь я – цілий світ, що кипить в голові, радує кров, що болить у серці й нанизується чорними синіми літерами в одне єдине суцільне намисто. А люди ітимуть далеко внизу, карбуючи кроки, стрічаючи долі, знаючи де ім йти, і не зачепляться більше об мій здивований погляд. Гадаєте, так утікають життя? Ні, так звільняють себе – від нього, Тим не менше, лишаючись часткою світу, Вписуючись у єдину його картину, творячи спільний роман-епопею на правах епізодичного персонажу, щось на кшталт ідіота - який, ні за що не тримаючись, зичить всім щастя. * * * Пишу про всіх чужі долі стали моїм спостереженням, намистиною моєї пам’яті, частиною мене самої. Чиясь любов – як моя любов. Чиясь жура – мов моя жура. О, скільки мов! Скільки душ – стільки й мов, А я не знаю жодної з них. Прислухаюсь із дикуватою посмішкою – Мов бушмен до галасливих туристів, І, простягаючи їм моє пір’я і тасьма, Запам’ятовую - їх обличчя, переймаю - звуки їхнього голосу, ловлю оболонку - незрозумілих слів. Вони дають мені усішки й гроші – Нехай. Я по них напишу Все, що у людях пізнала. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/14621.html |