І ти мені кажеш:
«Ти просто ревнуєш до того хто любить мене, на відміну від тебе» І я кам’янію… Спускаюсь в підвал, Чи то в підземелля. І з стінами там розмовляю про Бога. Бо карма ніколи, ніщо не прощала нікому. І я не причому, та чорт мене дрочить. Пробач мені люба, Бо я знову п’яний І їсти не хочу… Отак будем жити: Я, ти і Андрійчик. Немає ні винних, ні мудрих, ні кращих. Не тепло мені від запалених свІчок. Нетреба тобі цих поривів безумства. І я так не хочу. Нікому душі не прикрити словами. Хто щоб не казав, Не кричав, Не бив себе в груди. Хіба що із часом, як вітер затихне, Заспокоїться буря. Я буду чекати. Я вірю, Я здатний. Без болі Тебе відпускати. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/17158.html |