Не бійся, на рахунок три ти прокинешся, й усе буде добре. «Так як було?» Так як було. Тс-с-с…. Слухай: раз, два, три…
Раз Тиша така… Обволікує і бентежить, множить раптові спогади, Звуки раптові. Стежать меблі: стоять - заслухались. Шафа яка холодна! Грію чолом. Задуха, та хочеться чаю з льодом. Міра, мені невидима, Миру, мудрості, сенсу. Я її можу вигадати, але - не хочу серцем. Хочу, щоб все - як вчора. Знаю, було не легко. Ет! «всі ми в житті актори», навіть якщо поетки. Всі ми дітьмИ приходимо і помираємо - дІтьми. Що залишається? Коливо, спогади і молитви. Два Ні, немає страшніше тиші, що вмирає коло людини, так, немов з пінопласту крише на миттєвості хтось години – нашорошені, наче голки, загустілі брунатним струпом. Розриваючи шорстку шворку, вибухаю потужним гуком тишини… Всі судини луснуть і заллються аж білим криком: «Виявляється, я не мужня Перед тиші довгастим ликом!!!»…. Виявляється, я - безсила: я не можу навспак пустити годинкові безжальні стріли і життя від них захистити. Три Нема зажури – просто минув день. І речі вклякли на своїх місцях. У голові – рядки її пісень, Співати б – сльози в горлі й на очах. І голос хрипне. Й пам'ять застига. Як паморозь, легка, крихка, тендітна. Я не тремчу. У себе я в руках Так міцно-міцно, де мені тремтіти? Було так сніжно, й сонце, й голуби, І небо синє, і троянд - як крові!.. Спасибі, що зуміла нас любить І що пішла - в терпінні й у любові. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/18661.html |