доля деяких картин
достоту відображає долю країни: автопортрет вудона баклицького, налякавши мою маму пронизливими очима, що спостерігають за тобою, коли ти зайнятий своїм життям у своїй маленькій кімнатці, за декілька днів по дарунку переїхав у село, до моєї бабусі, — там було більше місця, більше квадратних метрів життєвого простору, і, за ідеєю, вудон мав би трохи вгомонитися з цим своїм поглядом серед старих ікон і фотопортретів численних родичів. через деякий час бабуся заявила, що боїться «цьоєї голови» — «вона дивиться!» згодом баклицький, написаний на дефіцитній двп, затуляв діру в стелі — вхід на горище. вкрився куряв’юкою й кіптявою. у дитинстві я думав, що той бородатий дядько на стелі — ленін. дійсно, чиїм ще портретом мали право затулити діру в дев’яності? та й зараз, власне. коли підріс, я відчистив і забрав старого назад до києва. кажуть, що це єдиний його автопортрет. якби бабуся дізналася, що він коштуватиме дорожче, ніж її хата, це було би печально. а він так і не змінив свого погляду. і, напевно, не змінить. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/19009.html |