У мене для тебе ніяких поважних причин,
І жодних твердих аргументів чи доказів правди. Я маю лиш вістря претензій і кігті провин, Образу завбільшки з Аляску й ніякого права. Коли я хворію сама, то й сміюся сама. Коли засинаю сама, хтось не стягує ковдру. У мене великий фан-клуб, в ньому є зокрема Мій кращий двійник, що танцює під тиші акорди. У тебе для мене короткі і довгі гудки. У тебе для мене прекрасної форми відсутність. Без мене ти справді щасливий. А я – навпаки: Лиш вперто стараюсь терпіти свою самобутність. Так важко зізнатись у тому, що навіть собі Буваю я теж непотрібна, чужа і скандальна. І що в тебе я вимагаю у цій боротьбі?! Хотіти любові – та це щонайменше банально. Нічого… Я знаю, що скоро ми будемо вдвох. Я кожних сто років тебе зустрічаю в вагоні. Якщо нами врешті награється знуджений Бог, Ми знову знайдемося, перш ніж почнеться агонія. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/19217.html |