зривається гроза,
калюжі коло будинку пускаються берега, злизуючи зі шляху пил і пилок, я тільки сьогодні зрозумів, що жовті розводи після зливи — то не від кислотного дощу, а просто пилок. я тільки сьогодні зловив себе на думці, що займаюся прискорюванням життя, розуміючи, що гори здаються тим більш недосяжними, чим вище на них підіймаєшся; але ранок, де б я не був, завжди починається співом птахів, і цього достатньо для ще одного початку. що ще? я так само уважно роззираючись ходжу містом, тими ж звичними маршрутами, рахую сходинки на станціях метро й миттєво забуваю їхню кількість, мені так само не подобається етикетка улюбленого вина, мене дратують обклеєні рекламою стіни, та й просто стіни, відверті, не пофарбовані, що ж, адміністрація не несе відповідальності за покупців, навіть якщо у них є дисконтна картка і їм потрібен пакет. життя неминучіше за смерть, воно, як мінімум, має минуле, смерть, вірогідно, й теперішнього не має, я тільки сьогодні збагнув, що смерть така само беззмістовна, як зачинена на прибирання поміж першою і третьою ночі вокзальна зала очікування — сама очікуючи на пасажирів, назві своїй дивується. що хочеться пам’ятати — пташиний гомін за хвилину до закінчення зливи, і злагоджену вервечку ґанків, з яких я дивився в небо, дякуючи. дощ спинився, біляве весняне небо млосно мружачись, зазирає у вікно, скоро знову почнеться спека; вино закінчилося. потрібно урвати цього листа невідомо до кого, хто знає, що він — йому. сподіваюся, серед цих літер, немов кофеїн у кавових зернятах, є те, важливе, принаймні, воно має тут бути, принаймні, я хочу думати, що воно є. * «Stat rosa pristina nomine, nomina nuda tenemus» | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/19737.html |