Все – глина. Я – голий посеред вулиці.
Все марно: бруд березень, безліміт. Ми гинем. Ми в’яжемося у вузлики. Я – перший, ти – згодом.. Пташине місто Геть склякло. Скло виповнилося сутінню, Нерв терпне, повітря твердне на шкірі транспорту. Ми – лялька, ніщо не має до нас стосунку. Нам лячно іти додому, палити, трахатись. Нам зимно. Так змії глитають полум’я, Так зорі мруть випроставши кінцівки. Все никне, знецінюється до спогадів Стікає в безодню тонкою цівкою. Як димно: мла, кадмій, відсутній опіум. Як дивно знов переміщуватися простором. Все глина. Жодного сенсу чинити опір. Ми слово, сказане, щоб не мовчати про | ||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/19998.html |