дорослість нагоджується, мов патрульна машина,
коли поліруєшся пивом, сидячи на тротуарі. коли знає напам'ять твої улюблені вина бармен у знайомому кожною курвою барі. коли розмова клеїться лише із самим собою, коли звикаєш думати серцем, а не головою, коли твоя внутрішня несвобода через тебе, немов пішохід, переходить. коли на прохання "можна, я тебе обійму?" відмовляєшся, й сам не знаєш чому. коли хочеться стати доглядачем колій на, припустимо, південно-західній залізниці - сидіти в будці на переїзді й дивитися, як проходить один нескінченний поїзд. тож давай, виходь із себе на трасу, що править землі за коштовну прикрасу, оперезуючи, мов кольє, все, що у тебе було і є, - припорошені трави узбіч, день, що минув і прийдешню ніч, - прикрашаючи золотом заводським шию країни про очі людські. доки усі складові алгоритмів не склалися, та й не мали складатися, доки тіло твоє тобі говоритиме: "живи, користайся". | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/20384.html |