СОНЦЕВОРОТ
пальці тонкі наче перше проміння торкнули моє підборіддя раптовий дотик неначе опік- радість творіння очі прозорі в своїй тривозі креслять моє обличчя бачу в них небо бачу в них себе прагну і кличу голос- не голос: шепіт і легіт співом і стогоном- в серце доторк на доторк... спалах на сполох... хто з нас сміється? ПОКЛИК Забреди по коліна в воду: я вже тут, йди до мене, йди! Я сміюсь - я не знаю броду, як не знаєш його і ти, та іди... Нас чекає небо, що упало на дно Дніпра... Ти не мусиш, та йдеш...Так треба, щоб відбулася наша гра. А ЩО БУЛО ПОТІМ? А тоді народився вітер в тихих віхолах вишнецвіту отієї самої миті, того самого літа... А тоді народився вітер (диригентськи змахнула гілка) в мерехтливих смереки віях і в тремтінні осики... А тоді народився вітер і знайшовся в волоссі гаю... А тоді народились люди і в легені його впіймали. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/4363.html |