не вистачає твого погляду, поруху, голосу, одягу на підлозі,
тіні з-під моїх долоней готові робити повікам із пекла холодну колиску,
трави мої проростають, де ти попід сонцем в піщаній дорозі
спинами мертвих мурашок самотній існуєш без жодного пульсу і тиску..
горло моє не очікує співу і підспівів чути не мріє.
я забуваю, куди ми доходили й скільки лишилось до раю.
хтось в тихій церкві, згадавши про полум"я, викрикне "Санта Марія!
В божих обіймах, я маю надію, в наперстки мене не програєш."
Бог у чоботях, бо зливи в Карпатах, повз тебе хлюпочучи пройде,
Руку простягне і скаже "не бійся! вставай! я ж стою на дорозі!"
й раптом побачиш, що мухи - то янголи крутяться сяючим роєм
над головою того, хто в чоботях дрімає в колючому стозі
перенасичений голками й цвяхами, з жилами звитими з неба
той що за ніч обійшов і сцілив всіх сліпих городян у Карпатах....
руку у нього візьми, обережно, бо що ще крім вічності треба?!
лиш нагадай, що приходив до мене він вчора любов позичати. |
