Повірила статуям:
лики німої жури,
дитячої радості
чи торжества перемоги,
вдивляються впевнено,
й чують, хоча й нагорі.
Та я відчуваю:
болять їхні бронзові ноги -
довіку стояти,
несхитно тримать дітлашню,
врочисті ескорти
і пари подружні стрічати.
Я їх відчуваю,
і вдячно сиджу і мовчу
бо статуї вміють
так зручно і слушно мовчати |