І ти мені кажеш:
«Ти просто ревнуєш до того хто любить мене, на відміну від тебе»
І я кам’янію…
Спускаюсь в підвал,
Чи то в підземелля.
І з стінами там розмовляю про Бога.
Бо карма ніколи, ніщо не прощала нікому.
І я не причому, та чорт мене дрочить.
Пробач мені люба,
Бо я знову п’яний
І їсти не хочу…
Отак будем жити:
Я, ти і Андрійчик.
Немає ні винних, ні мудрих, ні кращих.
Не тепло мені від запалених свІчок.
Нетреба тобі цих поривів безумства.
І я так не хочу.
Нікому душі не прикрити словами.
Хто щоб не казав,
Не кричав,
Не бив себе в груди.
Хіба що із часом, як вітер затихне,
Заспокоїться буря.
Я буду чекати.
Я вірю,
Я здатний.
Без болі
Тебе відпускати. |
