1.
це - не лікується, це - мольфарність,
гори свої розкидають верета,
я вимикаю туманні фари,
щоб краще бачити, що там далеко.
що там позаду, і що там попереду,
знаками мічена, місяць навколішках
черпає воду долонями терту
часом, і рікам від того не боляче.
мічені сонцем, блакить небесну
в очі вібравши, довіку гратимемся
в травах зелених, чий терпкий запах
справжнє одне, що могло з нами статися.
2.
це щось глибинне, таке саме, як колупання в носі,
це обіймати дерево тричі його оббігши,
сидіти десь на горі, де немає башти,
радіохвиль і де сам у собі всевишній.
це кохання знаходити в пенсіонерній музиці
крізь листочкові жилки на сонце дивитись
це ходити спільними дворами і вулицями
в різні часи та хвилини одного дитинства
це котитися схилами плести вінки і квітчати
бо не жаль трохи лоскотно бігати босими
може роки за два ми позбудемось врешті печалі
і глибинне нарешті осягне вже нас дорослих |
