Є третій шлях.
Коли стоїш над прірвою.
Перед тобою – світ,
великий, гарний і безмежний.
Частина тіла - на землі,
частина (кінчик носа, кінчик пальців), там у повітрі, над безоднею.
Ти наче на небі і ні.
Та наче птах, людина, колос,
що балансує на вітрах,
під вічним страхом впасти.
Вперед, назад – не має сенсу.
Саме падіння – є найбільший страх,
яким розплачуєшся за бажання бути
На краю – між землею і земним, та небом.
Краю світу.
Належати до нього,
одночасно – ні.
Як самогубець – між життям і смертю.
З епікурейством до буття, з цікавістю – до смерті. |
