злива немов любов неминуча до тебе :
озоном пахнути - тягати тебе за комір.
ти дуже маленький, навряд чи дуже свідомий,
і викликаєш мене щоразу як дощ із неба.
навряд чи з тобою моя присутність доречна.
ти досить глибоко мислиш, клянешся своєю кров'ю.
й навряд чи ці всі події можна назвати любов'ю:
це - прикрість вовча, і милість така овеча.
і хто з нас хто під цим оксамитовим небом?
і чи взагалі я розумію, що коїться?
переживаю , що те, що болить, не загоїться,
от тільки кому болить, тобі чи мені, зрозуміти треба. |
