Вона йшла, кроками малюючи
На піщаних дорогах життя,
Ні про кого із нас не сумуючи,
То вона була, жаль що не я.
Доторкаючись зоряних ліній,
Танцювала на грані буття
А волосся було сиве-сиве,
То вона була, жаль що не я.
Залишаючи вітру неволю
Сонцю смуток а світу тривогу,
Жаль що я не зустрілась з тобою
На тіх самих піщаних дорогах.
Де тепер ти, шукаю усюди,
Починаю з початку, йду геть
Мені б бачити тебе секунду
Сиву подругу мою - смерть. |
