| У неї не було нікого—тільки шалений вітер, який продував не лише одяг, а й голову, залишаючи застудні хвороби. Він ніби жбурляв думки, не давав змоги побудувати якесь логічне судження. Він ламав усі стереотипні питання, розкидав рядки відомих і невідомих віршів, шматував уривки прози. Він зруйнував стіну, з одного боку якої знаходилася реальність, а з іншого—уява. Не лишилося межі між минулим, тим, що було насправді, і якимись планами, задумами, фантазіями. Хіба можна тримати у голові поруч картини реальності і уяви? Вони від поривів дикого вітру почали хитатися, доки елемент однієї картини не потрапив в іншу. А потім вони почали переплітатися, занурюватися одна в одну. Якісь дитячі спогади виринали, немов сни, а деякі сни вже ставали схожими на спогади. Іноді з”являлося відчуття, що все це колись мало місце. Знайома ситуація або картина дійсності. Навіть слово чи думка. Це вже відбувалося зі мною, -- думала вона, хапаючись руками за голову і заплющюючи очі. Потім намагалася втамувати подих і...чула, як швидко б”ється серце. Але що? Завжди вона губила те ключове слово, яке б допомогло відтворити ланцюжок спогадів... |
