злякаєшся і втечеш...від мене...і залишаться лише твої сліди на мокрій землі після дощу...злякаєшся і втечеш. а я залишусь і буду чекати. там, на зупинці, на тій зупинці. та ти втечеш від усіх, навіть від себе. вони захоплять тебе, залишивши на одинці з самою собою...тікай тікай, тікай. я буду мовчати і згадувати. як завжди. та мені є шо згадувати. навіть коли ще нічого не було, я згадувала свої мрії...та тепер...тепер мені не варто мріяти. варто щось зробити, але що? у цьому світі вже, мабуть, нічого. я вирішую їхати до іншого міста, якнайдалі від дому, та там покінчити з життям. я хочу попрощатися. я йду до тебе. ти дивишся на мене і спиш. це сон. це вічність. "я їду". "я теж". "куди?" "якнайдалі". "навіщо?" "намагатимуся почати нове життя" "зрозуміло". як завше.
"а ти куди їдеш?" "не знаю куди, хочу подалі звідси" "надовго?" "назавжди"...
я стою. ти стоїш. ми стоїмо на платформі. ми їдемо. мовчки, без зайвих слів. якнайдалі.
далі, далі. |
