Закінчилися золоті осінні дні.
І літо бабине заплакало дощами.
Скінчилось й те, що снилося мені.
Й зів’яло те, що вчора ще цвіло між нами.
От павутина полетіла у блакить.
Туманні ранки, що були у жовтні.
І у душі у тебе щось-таки болить.
І ці рядки мойого суму повні.
Та все проходить, все змивається дощами.
І все міняється під місяцем. Завжди
От ти пройшла. І я пройдусь слідами
Твоїми, тільки ти мене не жди.
Ти поспішаєш?Йдеш одна? Ну, з Богом.
Я, мабуть, теж піду, от лиш куди?
За горизонт ідуть твої дороги.
І не забудь: хоч зрідка заглядай сюди. |
