2008-01-16 : Лянця : Настрій одного дня.

Над містом повісилось небо - ніхто не помітив конвульсій, і осінню небо померло... Смерділо застиглим дощем. Вона не хотіла до неба. Вперто ковтала емульсії. Кожного дня мінялася гра, мінявся їх склад. І хотілося ще. Приїхали дві похоронки. Привезли наряди для неба. Торішні листки (постелити), павутиння з дерев. Вона задихалась повітрям. Нічого не було вже треба. Бо небо по трохи здіймали. А біль, говорили, пройде. ...Вона розповіла всю правду. В той вечір із ним попрощалась. (Він був як заміна для неба й для неї останній причал) Та він відвернувся і раптом став сутенером правди, Слова загубили свій сенс, який він у ніч прокричав... І що у неї лишилось? Лиш страх і ненависть любові. Ще б трішки справжнього неба, бо стеля здавила мізки... Й думки ще можуть вернутись. І сни будуть кольорові. І правда вернеться з панелі, куди ти її відпустив...

Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/12737.html