| Телеграми з епохи агоній
принесе запізнілий птах. Ти торкнешся на хвильку скроні, щоб забрати тремтливий страх. Наше літо прийти забуло, зледачіло в нічних дощах. Молила, та не повернула, губилась в чужих віршах. Крилаті лелітки надії у мої не впіймались сни, а небо так швидко міліє – аби дотягти до весни. Нічні телеграми агоній не судилось читати вдвох. Мій смуток і я, ти – сторонній, а над нами – замислений Бог. |
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/14767.html |