2009-12-30 : valeria : Історія одного пошуку
[Имя автора было скрыто первые сутки]

Історія одного пошуку Ми затискаємо листи в обпльованих дощем руках, Ми носимо облуду й кривду на почорнілих язиках, Ласкаєм ними, ними й вб‘ємо. Одне знаряддя для всіх цілей ціль. Міцний кулак в нас запорука державотворчих породілей. Все більш ніг кривих довкола – все ближче тіло до землі. Все менше розум, більше мозок, й зламані долею хребти Навколо нас. Забулись квіти, бо й їх вже почали вважать оплатою за ласки тілу, які язик звик надавать. Забулись менти і світлини хвилин, облич, богів… Нехай скресають: пам‘ять – слабкість перед обличчям ворогів. Забулись запахи людини, тремтячі аромати шкір. Забулась звабливість брунатна і серця пелехатий біль В хвилини щастя. Сліз немає, і тільки почерк зголоднілий, Душа кричить та не до вас, а в власний простір спорожнілий. Раніше там було хоч щось: амбіції, зневага, помста, Тепер луна від інших лун - це все так порожньо і просто. Це все так мило тебе їсть, всміхаючись всіма зубами, Так скоро пройде перша мить – й тебе уже не буде з нами Поряд. Я вірю, досі є надіє, хоч сил на неї вже не має, Що десь існує джерело, яке луну цю починає. Можливо ти десь поряд з ним, і я знайду тебе. Я знаю: Це восьме поспіль вже життя, а пошук ще не помагає. Та я знайду тебе й торкнуся, і не зригнешся ти від цього, Бо тільки ті, хто на землі бояться дотику людського, Бояться подиху людського. Ти не боїшся, не чекаєш, бо одинокий і прекрасний, бо зраджений, а все ж літаєш. Подерті слізьми щоки, і луна притлумлює свій розмах, І це життя я змарнувала. Єдина спроба ще. Чи вдала? Бозна... Тремтить рука, хитається стілець, ще мент і вже затягнеться удавка. Люблю, тому помру й знайду тебе в дев‘ятому житті, Мій милий Кафка.

Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/17075.html