2010-06-14 : Літ. редактор : КОНТАКТ

Я вчора збагнула, що значить бути красивим, коли він зайшов у вікно і присів на полиці. Шкіра його із відтінком кориці. Пальці його – як стебла; вени його широкі; серце його вразливе. Я вчора відчула, як дивно пахне волосся, і як пори року й погода нічого не важать. Я все чекала, коли він розкаже, звідки прибув, навіщо; сни які бачив віщі; вмер у якому році. Я вчора знайшла ту природність, що мають діти. Із зімкнутих вуст все звучало прозоро й просто. Він пояснив, щоб осмислити космос, треба позбутись форми; жити жуком і птахом; треба себе відкрити. Я вчора сиділа в кімнаті у темряві мертвій, коли ворухнулись від вітру фіранкові складки. Він полетів і залишив на згадку чіп на ключиці лівій; датчики на зап’ястях; пам'ять частково стерту…

Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/17889.html