2011-09-01 : Літ. редактор : Атлантида

Коли влітку, на іншому березі Ніла, ти змиваєш свій грим і чекаєш на принца, засинаєш в обіймах звірят білокрилих, я все думаю: що там – під лапами Сфінкса. Я все думаю: хто там, у серці твоєму, оселився так міцно, так вперто, так в’язко. Я дзвоню і питаю – ти змінюєш тему. Я все думаю, що значать символи Наска. Вже на звук тонкострунних пісень твого тіла всі сповзаються, мов безхребетні солдати. Наче сцинк синьоротий, я лізу зі шкіри, щоби коди секретні твої розгадати. Я все думаю, що ти хотіла сказати. Ти махаєш червоним – ця ніжна корида не дає мені спитись і просто поспати… Ти така невідкрита, немов Атлантида. Вчора чорний пегас пролетів поміж нами. Я вже склав свої речі, ти склала свій пазл. І вимолюють змучені мантрами лами, щоби ми були різні, але ми були разОммм…

Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/19155.html