2011-11-06 : Літ. редактор : Мер-ка-ба

У темряві жовтневих вулиць вже пролітає мертве листя, і перехожі сплять, як мухи. Вже наші обопільні рухи не збурюють ночей сусідів. Ми сидимо у мушлях мідій, уже старі чи ще убогі… І наші роздуми розлогі перетинаються нечасто. Мабуть, на щастя. Так, на щастя. Хоч важко в цих осінніх нотах знайти себе і сенс, і спокій. Коли загублений, мов голка, ти все розгадуєш без толку великий задум Програміста, а за вікном мурашник-місто все зваблює яскравим крамом. Базар не стане нашим храмом. Брехня не стане нашим гаслом. Мабуть, на щастя. Так, на щастя. Тепер я бачу, що насправді ми висимо на суперструнах. Що ми прийшли з сузір’я Ліри, і що без міри ллється миро. Що меркаба твоя іскриться не гірше, ніж новий Ленд Ровер. І ти готовий. Я готова до незнайомої дороги. Ми всі круті, як діти Бога.

Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/19337.html