2012-08-29 : Літ. редактор : Лисиця

Абрикос за моїми вікнами махає вітами. Наче мати кличе: «Прилинь-но, прилинь до берега». А я, мов лисиця хвора, залізла у темну нору і, прикусивши хвіст, пильно чекаю ворога… А чому б не чекати месію чи гостя з Росії, який привезе ми канфєткі та всякі бараначкі? Ні, я не маю сили ждати червоних вітрил. Вже попадалась мисливцям, і я вже ущент зранена. Страх – мов на шиї зашморг, і знову страшно відчиняти чужим чи своїм розстеляти душеньку. Ні, я не маю наснаги власним тілом долати спрагу всіх молодих мисливців. Бо я вже, як міль, придушена. І тільки у грудях так боляче б’ється – «тік-так» – годинник, заведений Господом. І я, замордована гаспидом, шепочу йому: «Ти лиш не збийся, ти лиш не збийся. Дограй цю ударну партію, поки я тут, наче хвора лисиця, зализую власну апатію. Я ще носитиму царську мантію… з інших убитих лисиць».

Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/19864.html