2003-10-03 : iGor : Пошук

Моя земля – моя війна, Моя пустеля – моя царина. Колись життя – давно вже пустота, І я боюсь, що знаю – хто тут винен. Убий в собі всі паростки живого, Стань мов кристал – прозорим і ясним, Відкинь від себе світ емоцій, Звільни свій розум від омани почуттів. Тоді десь там, за золотавим горизонтом, Якщо не буде заважати суєта, В усій красі холодного безмежжя Відкриється для тебе Істина ясна. Вона наповнить смислом існування, Вона розкриє таїну Буття, Вона позбавить душу від страждання, Вона... Вона... Вона... Вона... Вона... Вона – ніщо. Вона – це Смерть байдужа. Вона вселяє в серце пустоту. Ти дивишся на світ порожніми очима, Не розуміючи – навіщо і чому. Але... Тепер тебе це більше не турбує. Ти вже у пастці розумінь подій. І до кінця часу ти будеш незворушний, Позбавившись кайданів мрій. Моя земля – моя війна, Моя пустеля – моя царина. Колись життя – давно вже пустота, І я боюсь, що знаю...

Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/2067.html