2005-02-07 : Маляруша : Мі(с)тологія

* * * Чорний місяць і білі зорі- нісенітниця новолуння Добрий морок дереться вгору світло сумно на землю суне (абсорбують - ліхтар на розі, дотліваючий жар будинків, автозорі, що на дорозі зустрічаються вперетинку, запальнички, гноти і очі...) Електричний пекучий відчай заливається в вени ночі нехімічно, неорганічно... * * * Ми кидаємо довгі тіні в перетятий сутінням брук, волочемо їх неуклінно серед сміття чужих розпук. Місто скупчилося довкола. З поверхових Саур-могил зістрибаєм, нервово-голі, нарозквіт кістяками крил, - (дивне коло: деремось вгору, поверхова ж мета-нета нас підманює щастям, а горем переповнює і скида разом з тінями-лантухами, що, роздуті горбом, несем... Якщо хворими, то птахами ми негордо себе зовем) щоб упасти!!!... Покличе небо. Тужний погляд йому вернім і подякуємо: не треба, бо ж не видно тіней на нім. * * * Тиха спека- в калюжі листя. Тиха стома сліпнучих вікон. Тихі сльози- неначе бризки? Тихий стогін - неначе вітер? Стихло місто. За 5 на першу. Ч’їсь кроки стали пульсом вулиць - хтось крокує кудись уперто, недосліджений, мов прибулець. Тихе місто долонь розкритих, тихе місто пробитих скроней, тиха радість сердець розбитих на світанок нічних агоній. З.Ы. Ща буит перевод

Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/4434.html