По сходинах до пiдземки разом iз сотнями нiг ще не зовсiм прокинувшихся, не зовсiм опритомнiвших мешканцiв мого мicта. Пiдштовхнiть, киньте на вашi обм'яклi руки! Нехай вони несуть мене до самоi' митницi, до кордону, до новоi' безмежноi' краi'ни. Хай лунае музика - спочатку невпевнена, розгублена , сумбурна; потiм все бiльшае, зростае, глибшае, стае могутньою, радiсною, оглушливою - щоб прокинутися зсередини, щоб несвiдоме волання видерлося назовнi. Нехай плавиться час, тече мiж пальцi, хлюпае на плечi. Менi набридло шаленiти вiд твоеi' краси, набридла розчиннiсть мого "я" на твоi'х вустах! Бути клятою безсилою офiрою..
Коли потеплiшае, посвiтлiшае, я покину цi вештання мiж тобою i собою та поi'ду до моря, брати участь у всеоб'емлючий фiестi, закохуватсь в iнших, начастовуватись дешевим червоним вином - усмак, удосталь. Як то кажуть, палити мости! |
