2007-01-16 : мендель-букініст : Вибач, вірша не вийшло

Коли все по..., долу ти не дивишся; Коли все по..., назад не озираєшся; Ти підеш по багну й не глянеш ти під ноги. Чим довше так пройдеш, тим важче буде мити; Аж поки вже збагнеш, що вляпавсь ти?!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! А мо й сподобається тобі взуття все у багні (?), та всеж засохне і злущиться та блядь!!!!!!!!!!!!!!! Кохання – це багнюка. Усе, що, ніби, любимо, Ми згодом забуваємо, Ми згодом викидаємо; Лежить воно десь на помийці, Й лиш тоді второпаємо, що кохаємо!!!!! Бля, засумуємо, назад захочемо і не дістанемо зорі із неба. І на х тобі зоря, коли в дворі ліхтар??!!! Кохання – це сміття. Чому кохаємо те, що поряд, але не з нами?????????!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! І добре знаємо, що „своїм” ніколи ми не назовем!!!!! ... – глибоко психічний і душевний розлад з усіма жахливими наслідками.

КОММЕНТАРИИ Анаконда 100533   2007-01-16 23:58 Якщо вдуматися глибоко в зміст, тоді гарно. Погоджуюсь з тобою з тим, що ми лише тоді розуміємо, що насправді, яка нам дорога людина - коли ми вже ніби її забули, загубили. Коли щодня бачимо, розмовляємо, і т.д. то навіть цього не помічаємо, лиш тоді коли, можливо вона вже віддалилася від нас. Цінуєш, тоді - коли вже(можливо?) пізно. А так сподобалося. Оболонь Спорт 100548   2007-01-17 10:37 Ага,Лiхтар не зогрiвае,але у серцi э надiя,що знов зоря запломiнiе nonhuman-girl 100552   2007-01-17 11:46 "Чому кохаємо те, що поряд, але не з нами?????????!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! І добре знаємо, що „своїм” ніколи ми не назовем!!!!! " - болюче, риторичне питання ((( актуальна тема ))) Медузка 100588   2007-01-17 19:39 тилимилитрямдия

Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/10579.html