2009-03-20 : Mozgoeб Metaxyeвitch : п р о з о р і д у м к и (частина уно)
| Я щось відчуваю!
Я відчуваю! Відчуваю щось! Я – щось! Але що? Що я? Відчуваю що? Відчуваю я? Що я взагалі відчуваю? Майже я! Майже щось! Майже відчуваю! Майже я відчуваю! Майже я щось відчуваю! Але як це? Як це – коли щось відчуваєш? Як це – відчувати? Як це – відчувати щось? Як це – відчувати? Якби ж я знав, як – це відчувати... Мене турбує не те що – я відчуваю, а те – що – я відчуваю. Турбую саме те – щось! Але що це – щось – хтозна. Щось змінюється, і я це відчуваю. Щось має статися, і я це відчуваю. Десь щось відбувається, і я це відчуваю. Але що? Що саме? Я не знаю. Я ненавиджу не знати. Я ненавиджу відчувати щось, і не знати, що саме я відчуваю. До того ж я ненавиджу себе. Ненавиджу тому, що коли дізнаюсь – що – я відчував, тобто коли воно вже сталося, а я нічого не вдіяв – бо не знав – що саме відчував, я починаю себе ненавидіти. Я цілком усвідомлюю, що безглуздо ненавидіти себе за те, що ти себе ненавидиш. Але ж так воно є. Я ненавиджу себе за те, що я себе ненавиджу за те, що я відчуваю щось, і не знаю – що саме – тому не можу нічого вдіяти для того, аби цього не сталося. Я майже заплутався. Я майже заблукав у своїй ненависті. Чи вона моя? Хто? Ненависть! Але це ще не все. Чому я себе ненавиджу за те, що нічого не вдіяв? Чому я гадаю, що повинен був щось зробити – але?.. Мабуть тому, що частіше я відчуваю щось “ “погане” ”. Насправді я не можу знати напевне – погане це, чи ні. Буває я відчуваю щось “ “добре” “. Проте, знов таки, я не можу знати – добре це, чи ні. Якщо вважати те, що людина помирає, за “ “погане” “, то моя ненависть цілком виправдана. Справді, це дуже тяжко. Можливо, це жаль – жаль до себе. Можливо, але це не є так, тому що я не відчуваю жалю, вже не відчуваю. Вже ні. Навіщо відчувати жаль з приводу будь-чого? Здається, відчувати жаль можливо виключно з приводу того, що вже сталось – але не так, як хотілось. Не так як хотілось – тому і жаль. Жаль тому, що не хотілось, але сталось. Здається, все так. Чому тоді я не відчуваю жалю? Я розумію, що я відчуваю щось, що має статися, але не знаю, що саме доки воно не сталося, і після цього мені мусить бути дуже-дуже-дуже-дуже-дуже-дуже-дуже-дуже жаль. Чому дуже-дуже-дуже-дуже-дуже-дуже-дуже-дуже?.. Тому що коли я відчуваю щось, я водночас відчуваю, що коли це щось станеться, я нічого не вдію, бо так вже було, і так буває завжди. Якщо я все це отак відчуваю, я мушу відчувати дужий-дужий жаль ще до того, як все це станеться. Я повинен відчути жаль перш ніж я все це – (читай вище) – відчую. Але я не відчуваю жаль, вже не відчуваю. Вже ні. ВЖЕНІ В ЖЕНІ В ЖЕНИ ВЖЕНИ ВЖЕ – (КУМАР)(кумар)кУмАркуМАрКУМАркУМарКУ МАРКУ!МАРКУ!МАРКУ! Would You please excuse us for lyrical deviation! Якщо я не відчуваю жалю з будь-якого приводу, тоді чому я “ “повинен” “ “себе” “ “ненавидіти” “? “ “Ненавидіти” “ “себе”?! – хуй собі! Я не повинен, але ненавиджу! Чому? Чому я не відчуваю жаль? Чому я не відчуваю, як це “відчувати жаль”? Можливо, я звик до цього. Чому тоді я ненавиджу ситуацію, в якій знаходжуся? Що це? Звичка ненавидіти чи ненависна звичка. Хто знає? Можливо, я не відчуваю жалю, бо звик до смерті, котра ходить колом десь поряд. Якщо я звик до смерті, чому я ніяк не можу звикнути до життя, яке також ходить колом десь поруч. Я жива істота, котра звикла до смерті, але ніяк не може звикнути до того, що вона жива істота, котра не може звикнути до життя. Звикнути до життя, у якому вона відчуває щось, але не знає що, не відчуває жалю, бо звикла до смерті, почувається ненависною для себе бозна за що. Можливо ця істота вже давно померла, але не зрозуміла цього. Не зрозуміла тому, що звикла до смерті. Не може звикнути до життя, бо померла, але жива. Ця істота мертва! Ця істота жива! Ця істота не жива! Ця істота не мертва! Цієї істоти взагалі не існує – а якщо вона існує, то виключно у власній уяві. Але вона є усюди. Тому я себе ненавиджу. Але ж я відчуваю. Ні, я відчуваю не те, що відчуваєте Ви. Ви не винні в тому, що не відчуваєте того, що відчуваю я. Чому? Тому що Ви не здатні відчувати будь-що. Ви ніколи нічого не відчували. Доброго ранку, Друзі! Прокиньтесь, в решті решт! Час! Вже час! Час вже! Час вже хоч щось відчути. Ви, мабуть, маєте мене за безглуздого. Ви дійсно так вважаєте? Гаразд, я згоден з вами. Навіть більше – я радий за себе, бо я відчуваю. А хто Ви!? Я розповім Вам, хто Ви! Ви гірші за мене! Гірші, бо Ви також знаєте, що Ви безглузді! Але вважаєте гіршим безглуздям ваше зізнання в цьому. Тому Ви боїтеся визнати це. Тому Ви гірші за мене. Можете заперечувати, та мені байдуже – що Ви там собі міркуєте. Чому? Тому що я відчуваю – а Ви ні! Отже я справжнісінький – а Ви ні! Тимчасово ні. Тому кажу Вам: Доброго ранку, Друзі! прокидайтесь вже, час, вже час, час вже, час вже прокидатись, час вже відчувати, час вже прокидатись та відчувати. Відчувати хоч щось, що-небудь, для початку байдуже – що Ви відчуєте. Чому сьогодні? Чому саме зараз? А чом би і ні? Тому, що я так відчуваю – я так бажаю, якщо завгодно. Але попереджаю – прокидатись необхідно зараз, бо іншого часу може й не бути. Час вже! Вже час! Час відчувати! Тому що я відчуваю, що вже час! Але відчуття – це ще не все. Є ще багато цікавого і справжнього. Коли Ви відчуєте, то зрозумієте, що треба йти далі. Коли це станеться, Ви почуєте голос. Можливо побачите його. Або ще якимось чином по... Голос, що розповість Вам все, що запитаєте. Для цього необхідно лише прокинутись та відчути. Самі збагнете. З БАГНЮКИ ЗБАГНЮЧИТЕ. ЗБАГНЮЧІЄТЕ. ЗБАГНЮКАЄТЕ. БАГНЮРИ. БА, ГНЮРИ! РИ-РИ-РИ Тільки ніколи нічого не бійтеся. Ходімо! Щось змінюється! Хтось таки прокинувся! Я відчуваю! Я відчув твою посмішку, друже! Хіба ні? | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/15216.html | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||