| Мої почуття уже не важливі,
Бо ти нажав клятий ОК у своему засмаленому думками мозку. А там було легке питання, таке банальне, нудне „Чи ви дійсно бажаєте відправити Документ Мікрософт Ворд в корзину?”. Ј ти нажав ОК. Банальне ОК. Ј все, мене нема в твоєму мозку. А мені там було дуже тепло. Але я в корзині, у серці. Ти залазиш туди, продираючись крізь терні почуттів, болю, жалю, всього багато вже накапало в твоїх нутрощах, вже й не розбереш. Ј знову клятий ОК. Ј знову кляте питання. „Чи бажаєте ви викинути файл (1)?” Бажаєш. То є назавжди. Насправді. Назавжди. Назавжди ТИ залишишся в серці моєму. Назавжди Я залишуся тільки ДОКУМЕНТОМ MICROSOFT WORD для тебе. Я – папірець, навіть ні, я – сукупність нулів та одиниць, які заполонили твої капіляри і вени, а ще артерії і альвеоли. Ти живеш цими цифрами, а я десь серед них, заблукала, ти не дав мені компаса, та я й не вмію їм користуватися... Твоя печінка така жалібна, я бачу тебе From indoors. Та імпортна мова поселилася й у мені. Але ж ... ОК. Ј це моя доля... | ||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/1574.html | ||||||||||||||||||||||||