| Тієї зими ми помремо від правди, яка нас накриє.
Коли ти з якогось Сан-Ремо вернешся в якусь там Росію. А, може, з якогось там дива зустрінемось у Закопанах. Ти будеш, як завше, вродлива. Я буду, як завше, п’яний. Засяють на листі дерев померлі птахи снігопаду. Ти знову приїдеш до міста лева, а я тобі буду радий. І я заховаю від зради, від граду і навіть гадів Твоє напівсонне фаянсове тіло у пір’ї, сльозах і праді. Не треба, кажу ж, не треба ніяких прощань хустинних. Гостинність моя, як небо, не стала, на жаль, а змінна. І досі немає винних, у наших неспільних планах. Ти будеш, як завше, сильна. Я буду у Закопанах. Засяють на листі дерев померлі птахи снігопаду. Ти вийдеш з метро – це уже кінцева, а я знову вийду з ладу. І, щоб вберегти від обмежень, борщів і занижених планок, Я, мила, зітру тебе з пам’яті перш, ніж приїду у Закопани. Я, мила, зітру тебе з пам’яті перш, ніж приїду у Закопани. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/19443.html | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||