| Я вже мовчу, несплинні є слова,
Вони лише торкаються мого обличчя і зникають, можливо десь далеко коло замикають, і знову повертаються до мене, як із осінню жнива. Окам"яніла пам"ять не пригадає усіх імен, а очі лиш фіксують всю без барвність кольорів. Не віриться, що в цьому полум"ї вже хтось згорів, мене ж сьогодні спалять і чекати будуть змін. Навколо натовп, він кричіть, а хтось у натовпі стоїть, мовчіть. Такий собі маленький акт протесту, який не потребує крові. Може це є Він? Та ні, це лише марево, воно мина, а я лишаюся глуха, німа і невесела, всередині лунає пісня, колись співали цілі села, і на душі чомусь невчасно настає весна. Занадто вже натягнута і рветься... Це моя струна... Я залишаюся одна. | ||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/4276.html | ||||||||||||||||||||||||||||||||