| повінь причаїлась,
присне в очі спрага світу... розум заповзято залишає заповіти шкірі... промінь вперся лобом в необхідність твого тіла... осінь розчиняє у багнюці позолоту міста. спокій - це вона, це моя передсмертна розкіш, розпач - це вона, це моя передсмертна розкіш. стигне прілих звичок така непевна, ламка крига. чути, як ти не спиш з моєї туги - неосяжна втіха. пащі ковтають розум, збивають грудки кредитів часу. я живу на видих, цю стиглу осінь спиняю сказом. спокій - це вона, це моя передсмертна розкіш, розпач - це вона, це моя передсмертна розкіш. відриваються губи від кісток сьогодення, виром темного смутку від кісток сьогодення, розкіш - гріти долоні на кістках сьогодення. я наклав би кістками на кістках.... | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/5960.html | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||