2006-05-10 : Шандрук : вірші моєї мобіли
| ходімо туди не вниз
невідомо куди між визначеннями А як знають дві людини, хто з них залишиться жити? Ти хочеш бути? Аби йти самому цією довбаною пустелею, чавити ногами чужі обличчя, - а дощів не буде. один перший, один другий, один третій, один четвертий, усі мертві ти береш очі, та миєш їх гасом аби не бачити тої огидної темряви, хе, хехе, дурненька, подивись ліпше на мене - у цій пустелі саме я наймогутніший цар. дивись на мене, йди до мене, відчувай мене, бажай мене так добре нереально, темно, телєфоную - послухай-но цю вулицю, нічого такого ми не чули раніше у здійнятій д"горі руці - пляшка вина, обіцянка, процеси, чуття допоки ми можемо більше від вас а ми можемо більше від вас дай мені іще більше ні, не так, коли стає тихо мене душить клятий напад страху роблю так гучно, що стіни зникають взагалі бачу лише червону барву квитки у життя із кров"ю знедресована психо-юність лєґенди дивись сюди артеріяльна перемога не віддається просто, курва лагідні смаки - сметана, ранок, усе можливе. літо, ми ніколи не помремо літо, ми ніколи не будемо літо, ми слухаємо парадайз лост літо, елєктронні погляди-звуки літо, знову, релігія, мінеральна вода. Сьогодні одну чудову дівку забрала швидка - гнійний апендицит. Тяжко їй було, дуже боляче. І ніхто не знає - як воно вийде далі. Живи. | ||||||||||||||||||||||||
КОММЕНТАРИИ
| ||||||||||||||||||||||||
Оригинал текста - http://teplovoz.com/creo/8389.html | ||||||||||||||||||||||||